16 березня – виповнилося 140 років від дня народження Христини Олексіївни Алчевської (1882-1931) – видатної української письменниці, педагога, поетеси, перекладача. Походила з родини Алчевських, дочка Христини Алчевської та Олексія Алчевського. Працювала вчителькою гімназії в Харкові.
Христю Алчевську вважають справжнім бунтарем того часу. Адже попри заборону, вона читала учням українські книжки; брала активну участь в організації й проведенні мітингів і страйків учнів середніх шкіл, мала зв’язки з підпіллям. Вона вважала, що змінити державу може лише молодь. Тож приділяла її вихованню найбільше часу.
Протягом 1907-1917 рр. у різних видавництвах вийшло дванадцять поетичних збірок Х.О. Алчевської, а саме: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар» (1910), «Пісня життя» (1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів» (1914), «Сльози» (1915), «Встань, сонце!», «Мандрівець», «Грезы» (1916), «Пробудження» (1917).
Перу письменниці належать такі глибоко психологічні прозові твори, як «На отлет», «На роковину», «Несвідомо», «Метелик», «Хлоя», «Одірвана гілка». До 50-ї річниці з дня смерті Т. Шевченка Христина написала поезію «Співець великий, син народу» та інші твори, що увійшли до її збірки «Вишневий цвіт». Остання збірка поетки «Clematis» побачила світ у 1922 р. Її першу збірку «Туга за сонцем» позитивно оцінив І. Франко. За висловом поета Христя Алчевська належала до того покоління українського письменства, яке започаткувало ХХ століття в нашій літературі «досить значним піднесенням духу, зростанням ентузіазму, зростом праці на різних полях, виясненням мети, консолідацією сил, небувалим досі загальним оживленням».
Вона залишила величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів), значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України та у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського.
