Уявіть світ, де звичайна тканина, дерево чи глиняна маска раптом роблять перший вдих і починають говорити. День лялькаря — це не просто професійне свято, це день «оживлення» неживого. Кажуть, що між актором і його лялькою існує невидима нитка, тонша за павутину, через яку передається серцебиття. Коли гасне світло і на сцені з’являється персонаж, глядач перестає бачити механізм — він бачить душу. Це мистецтво дивувати дорослих так, ніби вони знову стали дітьми, а дітям дарувати віру в те, що казка — справжня. Бо кожен ЛЯЛЬКАР — ТВОРЕЦЬ ДИВА, який тримає всесвіт на кінчиках своїх пальців.

Вітаємо кожного, хто вдихає життя у дерево й тканину: нехай цей березневий день розквітне щирими оплесками для всіх майстрів, чиї руки створюють казку наяву!