Шановні друзі! Відділ мистецтв ДОМБ ім. М. Свєтлова вітає вас зі святом Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні!  Хай завжди мирною буде Земля, та не повториться ця трагедія людства. Ніколи знову!

     У роки війни українське мистецтво продовжувало жити, розвиватись і вносити свій великий вклад у спільну перемогу!

Так, випускний курс Театрального інституту ім. Карпенко-Карого  м. Києва прямо із студентської лави майже в повному складі добровільно пішов на фронт.

    Евакуйовані на схід українські театри комплектували фронтові бригади за участю кращих акторів. Київський театр опери та балету ім. Т.Г. Шевченка створив 22 бригади, які працювали на чотирьох фронтах і дали 920 концертів. Знаменитий дует Карася й Одарки із опери «Запорожець за Дунаєм» сотні разів був виконаний І.Паторжинським і М. Литвиненко-Вольгельмут  на фронті та у шпиталях.

    І. Паторжинський згадував про фронтові виступи: «Три місяці нашої присутності на фронті дали нам дуже багато. Ми бачили приклади самовідданого служіння Вітчизні, героїзму… Я прийшов до переконання, що бійців не треба агітувати піснями про героїку.. Гумор і сатира гостро сприймалися бійцями. Вони давали відпочинок після їх важкої ратної праці».

    Особливо подобався бійцям гумористичний дует молодих виконавців Ю.Тимошенка та Ю.Березіна (Тарапуньки та Штепселя).

Бойові будні фронтовиків робили яскравими концертні виступи фронтових ансамблів української пісні і танцю. Один із них, під керівництвом Л.Чернишової, діяв на семи фронтах. Він дав 2850 концертів для сотень тисяч воїнів. Артисти ансамблю подолали 80 тис. км воєнних доріг. У бойових умовах виступи ансамблю були нерідко пов’язані з ризиком для життя. Виступаючи в 383-й стрілецькій дивізії Південного фронту, ансамбль втратив кількох артистів. За самовіддану працю і метою популяризації патріотичної української пісні в діючій армії 68 артистів були нагороджені орденами й медалями.

    Великого патріотичного змісту набували пісні, особливо партизанські. У пісні, присвяченій партизанам України, поет-письменник І.Стецюк писав:

Ми звемося месники народу,
Фашистську нищимо породу,
Б’ємося за рідний край,
Щоб сонце волі не згасало,
Щоб наше щастя розквітало.

    З початком війни особливої важливості набула кінодокументалістика. На початку вересня 1941р. Українською студією хронікального фільму був випущений перший кінорепортаж «З фронтів Вітчизняної війни».

    З початком війни при штабах усіх фронтів, в частинах і з’єднаннях діючої армії були створені спеціальні групи кінооператорів. Ними готувалися бойові кінозбірки, кінорепортажі, кінонариси про бойові події на фронті, оборонно-інструктивні фільми. Загалом на фронті працювали 50 операторів українських кіностудій. За період війни вони відзняла 300 документальних фільмів і кіносюжетів.

    Фронтові кінооператори зафіксували на плівці події всіх бойових операцій.

    Особливу цінність мали документальні фільми О.Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943р.) та «Перемога на Правобережній Україні» (1945 р.).

    З початком війни тема захисту Вітчизни стала основною в творчості українських художників. Об’єднані в творчі бригади, вони проводили активну художню пропаганду: створювали плакати, листівки, «агітвікна». малювали карикатури для військової преси. У жанрі плаката та політичної сатири працювала переважна більшість художників України. Емоційно насиченим був плакат О. Олександрова «Розчавимо фашистську гадину (1941 р.)

    Cерія В. Касіяна «Гнів Шевченка – зброя перемоги» (1942-1943 pp.) включала 8 плакатів за текстами творів Т.Г. Шевченка. Вона подавала образ Великого Кобзаря, що кличе український народ до боротьби з ворогом.