Відділ мистецтв ДОБМ ім. М. Свєтлова вітає усіх українців з Днем Рушника! Вивчаємо та зберігаємо наші народні традиції заради гідного існування української нації та задля майбутніх поколінь! Доки в нас є такий сакральний символ — оберіг, ми непереможні! Слава Україні!

Рушник супроводжував селянина протягом усього життя — і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності — на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль.

     Рушник виконував і важливу образно-символічну, літургійну роль у християнській обрядовості. Адже важлива роль рушника в ритуалі обмивання ніг, обличчя, рук під час літургії.

Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам’ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.

     Рушники дарувались у дорогу не випадково. За дослідженнями етнографів, семантика рушника (полотна) розкривалась у значенні дороги, пов’язаної із світлим радісним життєвим початком, з одного боку, і переходу в інший світ — з другого.

     Існували подарункові рушники, які дарували на пам’ять, зокрема їх використовували під час проводів рекрутів, обвішуючи ними новобранців з голови до ніг на знак побажання щасливої дороги й швидкого повернення.

      Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам.

Кожна дівчина на посаг вишивала не менше 12—14 рушників, а іноді навіть і більше. Коли сватали дівчину, то будучи згодною, вона подавала рушники сватам, які перев’язували їх собі через плече попід ліву руку. Під час шлюбу велике значення мав вишитий рушник, на якому мали стояти молоді під час вінчання.

      На вишитий рушник повитуха приймала немовля. Рушниками скріплювали купівлю-продаж.

     У скринях можна було знайти і численні подарункові рушники. Ними вшановували дорогих гостей, їх дарували родичам, друзям, майстрам.

     Рушниками накривали хліб-сіль на столі

     Рушником накривали діжу після випікання хліба і ставили під образами на покуті.

     Гарно оздобленими рушниками накривали кошики з паскою, коли несли святити до церкви.

    У кожній хаті обов’язково мав бути рушник-оберіг, який вішали над вікнами, дверима. Вони мали оберігати оселю від усього нечистого, що могло до неї потрапити,

    Так, під час епідемії або засухи дівчата та жінки збиралися в одній господі й разом за ніч вишивали полотно. До сходу сонця вони освячували його в церкві. Згодом усе село проходило під рушником – і біда відступала.

    Та й зараз майже в кожній хаті є рушник, вишитий власноруч, або переданий у спадок від мами або бабусі.

    Рушник оспіваний українцями у віршах та піснях! Пропонуємо послухати невмирущу “Пісню про рушник” (муз. П. Майбороди, вірші А. Малишка) у виконанні чарівної Квітки Цисик!