Наші спогади про те, як ми зустріли початок повномасштабної війни два роки тому: уривок зі статті, яку ми готували 2022 року на прохання наших колег з Національної бібліотеки Латвії (The Development Centre of Libraries at the National Library of Latvia).

Повний текст статті на сайті Національної бібліотеки Латвії – http://surl.li/raikx

Наводимо уривки в перекладі українською мовою, а також англійською, адже текст статті ми готували саме мовою міжнародного спілкування.

«22 лютого 2022 року. Цей день розпочався рано. Незрозумілі вибухи на світанку. Війна. В це неможливо було повірити. Але дійсність стрімко увійшла в життя…

Перший день минув дуже швидко – телефонні дзвінки, вирішення термінових питань: чи буде працювати бібліотека, якщо працюватиме, за яким графіком і чи доведеться евакуюватися – все залежало від подальшого розвитку подій.… Можливо ми вже були загартовані подіями 2014 року, коли Дніпро  приймало переселенців з районів де лунали вибухи, руйнувались населені пункти, люди пережили втрати. Цього разу наше життя змінилося в один день…

Події розгортались дуже швидко і вже 25 лютого до нас прийшли волонтери із запитом про допомогу – їм негайно потрібне було приміщення для волонтерської діяльності. А 26-го в бібліотеці вже вирувало активне життя: приміщення за один день наповнилось речами, необхідними для шпиталю та  для людей, які почали прибувати з районів бойових дій. Довідавшись, що в нашій бібліотеці організовано волонтерський центр, до нас йшли потоки людей – місцевих мешканців, які ставили одне й те саме питання: чим я можу допомогти? Хтось пропонував транспорт, хтось матеріали, ліки, просто робочі руки. Так з перших днів повномасштабної війни ми включились у активну діяльність. Ми надали не тільки приміщення, а й іншу допомогу: працівники бібліотеки допомагали збирати речі для військових, робити медичні пов’язки, допомагали біженцям знайти житло. Ми побачили, як війна вмить згуртувала мешканців міста в єдиному прагненні зробити щось корисне для боротьби із загарбниками.

Поки одні бібліотекарі допомагали волонтерам, інші почали працювати дистанційно – збирали й публікували на сайті та сторінках бібліотеки у соцмережах життєво важливу інформацію для населення щодо дій у разі надзвичайної ситуації (поради, як реагувати на сигнал тривоги, інформацію про наявність бомбосховищ, про склад тривожної валізки та інші), для переселенців – інформацію,  де отримати допомогу, як влаштуватись на новому місці».

Уривок тексу англійською мовою:

Publication on the site of the National Library of Latvia (The Development Centre of Libraries) www.biblioteka.lv

This day started early. At first, inexplicable explosions at dawn. War… It was impossible to believe, but the new reality quickly entered our life. Phone calls from colleagues rang out almost immediately. Everyone was confused and asked “What will happen next?”, “what should we do?” and “Should we go to work?” For me, there was simply no time for the confusion. As trite as it sounds, I couldn’t afford to be confused. I understood that my emotions would affect my colleagues, and I did not want to cause panic. Perhaps we were already hardened by the events of 2014 when we dealt with refugees from the eastern regions, where explosions rang out and people experienced losses. But this time our life changed dramatically in one day. Everything happened as if not with me but with а hero of some book or movie, automatically, beyond mental perception… 

The day passed by quickly. The primary questions were: whether the library would work, if it would work, on what schedule, and whether we would have to evacuate – everything depended on the further course of events. Events unfolded very rapidly, and on February 25, the task arose to adapt the library premises for volunteer activities to help the military hospital, which we have been contacting since 2014 (it is located next to us). On February 26, the library was already buzzing with activity: within a day, our premises were filled with essentials for our defenders, the military hospital, as well as for civilians who began to arrive from the areas where hostilities had begun. We saw how the war immediately united the Dnipro’s residents in a common desire to contribute in some way to the war effort. Streams of people came to the library (it was like the movement of ants). Everybody asked the same question: “How can I help?” Some offered their transport, others – purchasing of materials or medicine, and some – their own hands for any work that may be required. The library staff helped volunteers collect medicine and other urgent things for our defenders and make medical bandages. We also helped refugees find shelter. So, from the first days of the full-scale war, we got involved in active work.   

While some librarians helped volunteers, others began to work remotely – collecting and posting on the library website and social networks vital information on actions in the event of an emergency (advice on actions in case of an alarm signal, information on the location of air raid shelters, on the contents of an Emergency Bag, and others). For refugees, we prepared information on how to get help in Dnipro, how to get settled in a new place, etc. 

Our city is located near the front-line zone, so it became one of the “outposts of the country” and a humanitarian hub, which has been receiving refugees and the wounded, providing them with comprehensive assistance. Of course, we are part of this process.