Тільки зараз, вникнувши у вчення видатних синів України, в ці непрості часи нам дано збагнути силу і міць живого вогню в кордоцентричних людських серцях, що єднає не тільки українців спільної Галичини, але й українців з різних берегів усіх річок, усіх морів і океанів, з різних наукових сфер усіх світів і вимірів. Сини і доньки цієї землі своїми допитливими дитячими очима пізнавали всесвіт за споконвічною україноментальною традицією найтихішої материнської молитви і ніколи не кричали на весь світ про комплекси меншовартості, бо розучували колискові для майбутніх онуків, коли вслухалися у слова колядок про народження і сни Боголюдини при замкнутих дверях і затулених вікнах у часи антирелігійного лихоліття. Вони мовчки молилися простими словами українських дитячих молитов про свої потаємні бажання, прагнучи уваги від старшого світу: чути, відчувати щомиті ніжну материнську мову і тверде батьківське слово. Молилися за здоров?я найближчих рідних як зцілення з усім людством, вдивляючись в очі святої Марії та її дитини – Сина Божого. За традицією Греко-католицької церкви під чотирма симетричними крилами двох вишитих рушників дитячі очі щоразу мусили розглядати намальовані на образах загадкові палаючі серця в руках святих – одне оповите терновим вінком, а друге – білосніжними лілеями. У той час як на православних іконах, на передньому плані в Сина Божого завжди альфа і омега в розгорнутій Біблії – Книзі нашого спільного християнського Закону життя між людьми.