Війна символів

У сучасному світі з великою обережністю ставляться до такого поняття як державна ідеологія. Тим більше, якщо нав’язувана громадянам система цінностей містить заклики до нетерпимості, зневаги або переслідування інших. З певним острахом ставляться цивілізовані країни і до мілітаризації свідомості.

Водночас країни, які нехтують, а подеколи й зневажають загальнолюдськими цінностями, в умовах побудови “власного шляху”, аби згуртувати власне суспільство мусять створити чіткий і зрозумілий образ ворога (або хоча недороброзичливця). Вищим пілотажем у пропагандистів таких країн є витворити такий історико-державний міф, де б власна держава змальовувалася б вічною жертвою, яку ніхто не розуміє. Яскравим прикладом такої поведінки є творчість російських апологетів нової імперії. Для пропагандиста важливо створити надміцний зв’язок між владою і суспільством та всередині суспільства. Влада накидає населенню інформаційний посил, міф (бажано не надто складний), а воно, в свою чергу, сприймає його як найвищу цінність і заклик до певної моделі поведінки. Міфи кодуються певною системою символів.

Що стосується міфів про ІІ Світову війну, то тут в уяві багатьох виникають портрет Сталіна, червоний прапор, портрет діда, голос Левітана, а останнім часом найголовнішим атрибутом-символом стала так звана “георгіївська стрічка”. Наразі серед фахівців точиться гостра дискусія стосовно питання чи використовувалися кольори георгіївської стрічки карателями Російської визвольної армії, чи це виключно складова радянської символіки. Фахівці з фалеристики (науки про нагороди) стверджують, що дійсно в Радянській армії такі барви використовувались (хоча з’явились дещо пізніше). Втім головне інше. Георгіївська стрічка є символом, який поєднує сучасну Росію з царською. Вона відроджує міф про “єдіную і нєдєлімую”, про те що малороси, білоруси і великороси є одним народом і т.д. Та й початок використання стрічки був ініційованим зверху. За ініціативи керівника проекту “Наша перемога. День за днем.” Наталі Лосєвої розпочали використовувати стрічку в розпал популярності помаранчевих сил в Україні. Замість помаранчевої стрічки або національних кольорів державам колишнього СРСР пропонувалося використовувати коричнево-чорні або жовто-чорні стрічки. З встановленням режиму Януковича в Україні до використання стрічок примушували органи влади. Георгіївські стрічки стали символами антимайдану і ворогів України які воюють на Донбасі.

Натомість червоний мак, як символ жалю за загиблими, почав використовуватися в Європі ще по завершенні І Світової війни. Червоні маки після бою — тематика величезної кількості європейських картин. Український інститут національної пам’яті у 2014 році виступив з ініціативою створення символу, який би втілював гуманістичні ідеали.

Харківський художник Сергій Мішакін створив дизайн символу. Пробитий кулею червоний мак закликає пам’ятати яку величезну ціну мала війна, вказує на необхідність примирення і порозуміння усіх українців.

1939-1945 рр. Пам’ятаємо. Перемагаємо.

Станіслав Дуб, головний спеціаліст УІНП